Подорож на Піп Іван!

Для вас це черговий допис у стрічці новин. Звичайні фото з гірської місцевості. А для мене? Я бачу такі ж фото і такий же самісінький допис. Проте… Для мене це більше, ніж просто буденний спогад. Для мене це справжня радість та вибух емоцій, які переповнюють і не знають, з якого боку правильно підступити до мого чутливого нутра. Мить роздумів. Що думають собі ті туристи? Ті неврівноважені людиська, які вирушають у походи? Нехай це короткотривалі вилазки в Карпати. Але що вони, в біса, затівають в своїй голові ті…диваки? Диваки, бо як же їх ще назвати? Тягнуть на плечах напхом напхані рюкзаки, перед тим прокинувшись о 4-5 ранку (якщо не раніше!). Погода в горах ох яка норовлива та зооовсім нестабільна! Тому вони беруть одяг до кольору, до вибору (від футболок до куфайок). Йдуть у спеку, холод, дощ (ба, навіть сніг!), змерзають, згоряють на сонці, стікають сімома потами і змокають. Протягом мандрівки харчуються сухим пайком, канапками та вареними яйцями (в кращому випадку). Пробираються непроглядними хащами, дряпаючи обличчя та руки. Ноги болять, м‘язи гудуть їм в унісон. Але мандрівники і надалі продовжують волочитися стежинами, хребтами, долинами та узгір‘ями. Що я думаю про це? Нічого. Я входжу в це угрупування дивакуватих шукачів вражень, які не бояться виходити за межі зони комфорту. Без зайвих думок. Чимчикую вгору, слухаючи періодично улюблену музику та співи природи. Насолоджуюсь рівною стежиною, тішуся, коли обминаю і не вляпуюсь в струмки та мрію про ковток білого квасу. Смакую на вершині, прицмокуючи, шашликом та фініками. Майстерно вишиваю ногами при спуску та по закінченню дороги в присмерках дякую Богу, що не підвернула ногу (чи то гірше – не розгаратала голову), що вся команда впорядку. 00:20. Виходжу у пасічнянських бетонних джунглях. Моя маленька мрія здійснилася – із почуттям тотального задоволення чимчикую до рідної хати, а в руках тримаю 1,5 білого нефільтрованого… квасу.

 

Анастасія Гуляй разом з любителями гір Юридичного відділення Івано-Франківського коледжу.

Піп Іван Чорногірський, вересень, 2019.